Від здатності поважати одне одного залежить місце України в світі, - Суслова

Три роки тому в Києві перемогла Революція Гідності. Назва, під якою вона увійшла в історію, зобов’язує. Зобов’язує до перебудови суспільних відносин на основі взаємної поваги та рівноправ’я. І це стосується не лише вертикальних стосунків влада-громадянин, але й горизонтальних взаємин усіх громадян між собою.

Що ж маємо на практиці за ці три роки? Приниження гідності частини громадян України лише через те, що вони є жінками або чоловіками. Це те, що в розвинених суспільствах називають словом «сексизм», а у нас чомусь соромляться навіть вимовляти цей термін. При цьому рекламодавці не гребують демонструвати оголених жінок, рекламуючи мобільний зв’язок чи будівельні матеріали, політики, не червоніючи, прямим текстом говорять, що бачать головне призначення жінки у задоволені своїх інтимних потреб, а роботодавці знаходять десятки аргументів, пояснюючи, чому чоловіки працюють в рази краще за жінок.

Якщо хтось думає, що сексизм стосується виключно жінок, то він помиляється. Так само в ЗМІ, різноманітних шоу та в щоденному побуті демонструється ідеал чоловіка як своєрідного банкомату, що вчасно видає гроші. Так українцям втовкмачують в голови стереотипи та уявлення, які є спадком ХІХ століття й виглядають дико в столітті ХХІ.

Найстрашніше, що багато українських чоловіків та жінок не бачать в цьому проблеми. За даними опитування Центра Разумкова 58% чоловіків та 48% жінок вважають, що у нас не існує жодної гендерної дискримінації. Це при тому, що навіть неозброєним оком помітні прояви сексизму у всіх сферах життя: від політики (згадайте «дівчата роздягаються» Януковича) до родинного спілкування.

В країнах ЄС випадки сескистських висловлюваньтеж час від часу трапляються. Це дійсно так, але адекватність суспільства визначається не стільки самим інцидентом, скільки реакцією на нього. Кілька місяців тому один з європарламентарів публічно заявив: жінки повинні заробляти менше чоловіків. Відповідь не забарилась - його позбавили місячної зарплати й призупинили парламентську діяльність на 10 днів. Можете уявити щось подібне стосовно наших народних обранців, які не соромляться в ЗМІ та з трибуни Верховної Ради принижувати жінок? Навряд чи, більшість промовчить, а дехто навіть схвалить.

Проблему сексизму слід вирішувати як на макро- так і на мікрорівні. Адже вона лежить не лише в площині недосконалого законодавства чи поганого правозастосування, але в свідомості людей. Й саме Революція Гідності давала шанс на зміни. Згадаймо, що Майдан був територією рівних, де зусилля кожного – чоловіків та жінок – цінувалось однаково. Натомість пройшов час і все повернулось «на круги своя».

Коли публічно підіймаю тему панування ідеології сексизму в Україні мені часто закидають, що, мовляв, проблема висмоктана з пальця, зараз не до цього, у нас війна, треба займатись економікою тощо. Не принижуючи значення економічних та безпекових проблем, слід розуміти, що їх розв’язання напряму залежить від того, чи зможемо ми побудувати суспільство, де пануватиме гармонія рівних. Адже війна, крім руйнувань міст та сіл, руйнує долі тисяч жінок, які, реалізувавши себе, могли б своєю продуктивною працею зробити значний внесок у піднесення України. Треба усвідомити, що база для майбутнього успіху нашої держави знаходиться у нас в голові: в наших думках, світосприйнятті, здатності до діалогу та співпраці.

Люди поверхові не розуміють чіткої кореляції між гендерною проблематикою та перспективами України. Проте, історичний досвід свідчить, що цей зв’язок безпосередній. Традиційні суспільства, де суворий патріархат є законом, не здатні демонструвати успішність. Натомість майбутнє за інноваційними мобільними рівноправними суспільствами. Україні не лише на папері, але й в свідомості людей слід визначитись з ким ми. І якщо обираємо майбутнє, тоді захист гідності мусить стати пріоритетом для кожного з нас.